Історія чекіста Волкова: як керівник НКВС влаштував масові розстріли на Полтавщині

Витоки чекістської кар’єри

Олександр Волков, якого історики нині називають одним із архітекторів Великого терору на Полтавщині, народився в Москві у родині безземельних селян. Його юність припала на бурхливі часи революцій і громадянської війни. Освіта — лише два класи вищого початкового училища, після чого юнак змушений був працювати: у чайній фірмі, на заводі, посильним. У 1919 році, під час служби в Червоній армії, Волков воював проти повстанських загонів на Чернігівщині та Полтавщині.

Після недовгого етапу бойових дій, він захворів на тиф, а потім на малярію. Згодом, одужавши, опинився на Кубані й вступив до партії більшовиків. Саме партійний квиток став перепусткою до органів державної безпеки. У 1921 році він починає службу у ВЧК — Всеросійській надзвичайній комісії.

Протягом наступних 15 років Волков працює в різних містах СРСР: Армавір, Махачкала, Таганрог, Грозний. Його неодноразово атестували як «винахідливого», «оперативного», проте з помітками на кшталт «помірно розвинений політично».

Попри таку характеристику, Волков поступово піднімався кар’єрною драбиною. Але за ці роки за ним також закріпилася репутація жорстокого і нестримного. У 1937 році в органи НКВС надійшов донос, у якому Волкова звинувачували у фінансових зловживаннях, пияцтві, а також у тому, що він поводився, «немов нацист», з підлеглими.

Призначення на Полтавщину — ліміт на розстріли та фальсифікації

У 1937 році Олександра Волкова переводять до України. Після короткої служби у Дніпропетровську й Києві його призначають начальником Управління НКВС у Полтавській області. Рішення про це ухвалив особисто Микола Єжов — на той момент нарком внутрішніх справ СРСР. Волкову обіцяли «невелику і нескладну область», та насправді йшлося про одне з епіцентрів майбутніх репресій.

У лютому 1938 року Волков очолив обласне управління НКВС у Полтаві. Його прибуття в регіон збіглося з активною фазою сталінського терору. Вже в перші дні йому було доведено «ліміт» — 2,5 тисячі осіб, яких мали розстріляти. Волков не лише виконав цю квоту, а й значно перевищив її.

За час керування Волковим чекісти Полтавщини провели понад 8 тисяч арештів. Серед них — вчителі, селяни, колишні червоні партизани, військові. Понад 5 тисяч з них були розстріляні, включно з тими, хто ніколи не мав судимостей і вів звичайне життя. За статистикою архіву СБУ, підпис Волкова стоїть під понад 3,6 тисячі смертних вироків.

Особливо показовими є великі «групові справи», що їх вигадували прямо в стінах Управління. Наприклад, справа вигаданої організації «Священний союз партизанів», що нібито готувала повстання. У межах цієї справи арештували 340 осіб, з яких 61 було страчено. Слідчі самі вигадували звинувачення, а свідчення отримували під тортурами.

Катівня у центрі Полтави — будні терору

Після призначення Олександра Волкова начальником Управління НКВС по Полтавській області, головною “фабрикою смерті” став будинок на тодішній вулиці Куйбишева (нині – Соборності), де в адмінкорпусі НКВС облаштували внутрішню в’язницю.

Підвали колишнього банку стали місцем масових тортур і розстрілів. Людей утримували в семи загальних камерах та шести одиночних. Вікна – з решітками, вентиляція – відсутня. Камери переповнені, вологі, без належного освітлення. В одній із камер — карцер без вікон і доступу повітря.

Сам Волков наказав оперативникам працювати до другої ночі щодня. Перерви на обід — 30 хвилин, і лише в межах будівлі. Працівники залишати будівлю без дозволу не могли навіть ночами. Через жорсткі правила та масові арешти самі ж чекісти Полтавщини боялися Волкова. Деякі прямо відмовлялися їхати на службу до Полтави. У Києві про нього казали:

«До Волкова я не поїду — краще в будь-яку іншу область».

На допитах у 1939 році Волков зізнався: трійки, які виносили вироки, не читали справ, а лише слухали доповідача, який зачитував резюме. Нерідко це була вигадка або штучно сформована довідка. Члени трійки ставили підпис — і людина йшла на розстріл.

Фальсифікації стали системними. Наприклад, у справі ПОВ («Польська військова організація») Волков разом зі слідчим Кагановичем змусив арештованого підписати зізнання, в якому названо десятки поляків, які не мали стосунку до жодних повстань. Їх усіх стратили.

Арешт, суд і розстріл «почесного» чекіста

Після того як у СРСР змінилося керівництво та почалися «чистки серед чистильників», система відкинула Волкова, як і багатьох інших виконавців репресій. У січні 1939 року його звільнили з посади начальника НКВС Полтавської області. Сподіваючись на нове призначення, Волков ще кілька місяців перебував у невизначеному статусі. Але в березні того ж року його заарештували.

Слідство тривало понад два роки. Його кримінальна справа під номером 4118 містить тисячі сторінок. Волков то визнавав провину, то відмовлявся від своїх слів. Він пояснював, що виконував накази і не міг діяти інакше. На суді 20 липня 1941 року він знову відмовився від визнання провини, однак це вже нічого не змінило.

Його засудили за:

• масові незаконні арешти;
• фальсифікацію доказів;
• незаконні методи слідства;
• участь у контрреволюційній організації, що насправді було стандартним звинуваченням для «неугодних».

16 жовтня 1941 року Олександра Волкова розстріляли.

Таким чином, архітектор Великого терору на Полтавщині сам став жертвою тієї ж машини, якій вірно служив.