Голі стіни кінотеатру «Котляревського»: спогади полтавської молоді про минуле
ГОЛІ СТІНИ І СУЦІЛЬНА ТИША: ЯК ЗАРАЗ ВИГЛЯДАЄ КОЛИШНІЙ КІНОТЕАТР «КОТЛЯРЕВСЬКОГО» І ЯКИМ ЙОГО ПАМ’ЯТАЄ ПОЛТАВСЬКА МОЛОДЬ ХХ СТОЛІТТЯ
Афіші між колонами, яскрава вивіска «Кінотеатр Котляревського», молодь біля кас — купують квитки на «Вавилон ХХ», «Молода дружина» чи «Христос зупинився в Еболі». Це місце колись слугувало центром культурного життя та розваг, було одним із найулюбленіших кінотеатрів у місті, гордістю Полтави. Наразі ж всередині можна побачити лише голі стіни, руїни і тиху атмосферу. Але яким же був «Котлярик» у часи, коли ту ринувало життя?
У рамках проєкту «Голос крізь руїни» вдалося поспілкуватися з Вірою Мелешко, доценткою кафедри української літератури Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Вона поділилася спогадами про студентські роки, коли разом зі своїми одногрупниками відвідувала цей кінотеатр, аби насолодитися культовими фільмами.
У 1978–1982 роках, під час навчання в Полтавському педагогічному інституті, Віра Анатоліївна частенько відвідувала кінотеатр “Котляревського”, що розташовувався в будівлі колишнього Полтавського дворянського зібрання. Жінка згадує, що навчалися вони в другу зміну, тож відвідували кіно в першій половині дня.
Нещодавно ми потрапили всередину приміщення, хоча, на жаль, запізнилися на кінопоказ на 25 років. Натомість мали можливість побачити, як з часом змінився “Котлярик”.
“Чому мені подобався цей кінотеатр? По-перше, він знаходився в самому центрі міста. По-друге, був зовсім поруч з інститутом. Напевно, також й тим, що завжди був лояльним до молоді. Це відчувалося і в репертуарі, і в ціновій політиці. Ми ходили компанією — хлопці бігли за квитками, купуючи одразу кілька, і вирушали разом. І, знаєте, це завжди було цікаво — могло статися щось незвичайне по дорозі або вже в самому кінотеатрі”.
Реклама
У «Котлярику» було два зали — великий і малий. У великому залі показували найпопулярніші фільми, а в малому — менш відомі стрічки.
“Інколи траплялося так, — усміхається пані Віра, — що ми купували квитки до малого залу, а потім тихенько переходили до великого. Хоча рідко вдавалося знайти місце, білетерки нас зазвичай не виганяли”.
Молодь минулих поколінь справді обожнювала цей кінотеатр. До того ж, «Котлярик» був добре відомий серед полтавців — не лише як місце показів, але й як символ. Адже носив ім’я Івана Котляревського, постаті, яка стала візитівкою міста.
“Пам’ятаю, існувало дві окремі каси: одна — для невеликого залу, друга — для великого. На табло завжди були оголошення про нові фільми, які викликали захоплення у молоді”.
Цей кінотеатр навіки залишиться в пам’яті тих, хто відвідував його, адже це була не просто розвага, а справжня частина життя полтавської молоді, яка формувала їх
