Галерея мистецтв у Полтаві: історія, колекції та несподівані факти

Серед історичного центру Полтави, де переплітаються вузенькі вулички, що зберегли дух старовини, розташований заклад, який понад сотню років виконує, здавалося б, незначну, але вкрай важливу роль – береже та презентує мистецтво. Це Полтавський художній музей імені Миколи Ярошенка, галерея, яка пройшла крізь зміни, війну, втрати, проте вижила.

З волі серця: початок
Історія музею не розпочалась з указів або владних рішень. Вона бере свій початок із заповіту дружини художника-передвижника Миколи Ярошенка. Саме вона вирішила передати рідному місту художню спадщину чоловіка: понад 100 живописних робіт, десятки альбомів та творчість його колег.

У 1917 році колекція прибула до Полтави. А вже за два роки, 27 квітня 1919 року, відбулося відкриття першої експозиції. Спочатку це була звичайна картинна галерея, яка працювала при Центральному пролетарському музеї Полтавщини. Фактично, тоді заклад і почав своє існування.

Хто був біля витоків
Першим директором музею став Михайло Рудинський – археолог, історик, музейний працівник, який згодом зробив неоціненний внесок у розвиток української культури. Саме він заклав основи бачення музею як повноцінної мистецької інституції, а не просто зібрання картин. Саме він уклав перший путівник по колекції – документ, що має величезне значення сьогодні, адже оригінальні музейні архіви втрачено.

Звідки взялися картини
Початок ХХ століття був епохою кардинальних змін. Після націоналізації маєтків української знаті місцеві музейники отримали доступ до великої кількості мистецьких скарбів. Картини, ікони, меблі, предмети побуту та антикваріат були зібрані з родових садиб Кочубеїв (Диканька), Ґалаґанів (Сокиринці), Капністів (Обухівка), Рєпніних (Яготин). Частина цих колекцій потрапила до Полтавського художнього музею.

Для розміщення музею обрали відповідне місце – особняк Болюбаша, зведений у 1912 році за проектом Павла Альошина. Це була простора будівля в тихому центрі Полтави на вулиці Спаській.

Випробування міжвоєнного періоду
У 1920–30-х роках музей декілька разів втрачав самостійність, переходив у підпорядкування краєзнавчому музею, скорочував свої експозиції. У 1939 році, лише за два роки до початку війни, йому повернули статус самостійного обласного закладу.

На той час колекція налічувала вже близько 30 тисяч експонатів. Музею передали Пересопницьке Євангеліє – саме той староукраїнський переклад Євангелія, що є одним із символів української державності.

Полтавський музей мав значну колекцію західноєвропейського живопису. У його фондах зберігалися твори Рубенса, Тьєполо, Віже-Лебрен, ван Остаде, де Гондекутера. Але це зібрання майже повністю зникло під час окупації.

Війна і втрати
У період Другої світової війни частину фондів вдалося евакуювати. Все, що залишилось в Полтаві, загинуло. Від експозиції не врятувалось майже нічого. Будинок було зруйновано. Архів – втрачено.

Єдиним джерелом інформації про те, що саме зберігалося в музеї до війни, залишається довоєнний путівник Рудинського. Завдяки йому можна реконструювати масштаби втрат – і вони вражають.

Відродження з попелу
Восени 1944 року, ще серед руїн, музей знову відновив свою роботу. У 1951 році він повернувся до відбудованої будівлі. Розпочалася тривала й непроста праця з відновлення колекцій.

Післявоєнні десятиліття стали для музею не лише періодом відновлення, а й етапом активного розвитку. Подарунки, нові надходження, закупівлі – усе це поступово формувало нову колекцію.

Сьогодні музей зберігає понад 9 тисяч експонатів. Серед них – вцілілі роботи Ярошенка та його сучасників, пізніше зібрані твори українських митців XX століття, іконопис, графіка, етнографічні матеріали.

Зміна адреси
На початку 2000-х стало очевидно: історична будівля на Спаській перебуває в аварійному стані. За висновками технічної експертизи, використання будівлі було небезпечним як для фондів, так і для працівників.

У 2000 році рішенням міської ради музей переїхав у приміщення Галереї мистецтв на тогочасній вулиці Фрунзе, зараз – Європейській. Там він працює й досі. Експозиція розміщена у двох анфіладах першого поверху. Простір сучасний, зручний для проведення виставок. Але багато полтавців досі вважають, що справжній дім музею – той, що на Спаській. І мріють про його повернення.

Чим живе музей сьогодні
Полтавський художній музей продовжує функціонувати як виставковий простір та як активна культурна інституція. Тут проводяться:

виставки сучасного мистецтва,

ретроспективи класиків українського живопису,

зустрічі з митцями,

екскурсії для школярів та студентів.

Працівники музею беруть участь у реставраційних програмах, організовують наукові конференції, здійснюють просвітницьку діяльність. Частина колекції оцифрована. Але більшість фондів зберігаються в запасниках, і потребують нових підходів до збереження та публічного доступу.
Музей – це не просто місце, де зберігаються картини. Це інституція, що потребує підтримки. Системної, а не ситуативної. Необхідні:

кошти на реставрацію будівлі на Спаській,

програми оцифрування й каталогізації колекцій,

довгострокова стратегія розвитку.

Працівники музею роблять все можливе. Але без участі громади та уваги міської влади заклад не зможе повноцінно розвиватися.

Місце, яке зберегло обличчя міста
Полтавський художній музей – це не просто зібрання картин. Це місце, де через мистецтво можна побачити, як змінювалась Полтава, чим вона жила, кого шанувала.

І навіть після століття змін, втрат, переміщень – він залишається живим. Як нагадування про те, що мистецтво не зникає. Воно чекає свого глядача.