Втрачена могила Давидовського: гучне розслідування та нові подробиці

«Полтава багата талантами, але не надто щедра на пам’ять». Це можна сказати про Григорія Давидовського — видатного композитора і хормейстера, якого колись знали далеко за межами УРСР. Його твори звучали в Америці, а церковна музика виконується в багатьох європейських країнах. За життя маестро створив 35 хорових колективів, мав право не працювати і обирав місце проживання. Хоча не жив у розкоші — мав усього два костюми і вийшов на пенсію лише у 82 роки.

Нещодавно у мережі почала ширитися інформація про те, що на Монастирському кладовищі у Полтаві нарешті знайшли могилу Давидовського. Цей матеріал розповідає про унікальне «розслідування», яке провела наукова співробітниця Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського — Світлана Капко. Вона поділилася з нами подробицями історії пошуку могили і розкрила феномен постаті маестро.

Як усе почалося?

У 2017 році Світлана Капко почала працювати в архіві музею і зайнялася інвентаризацією документів. Під час перегляду папок вона випадково натрапила на теку з написом: «Григорій Давидовський. Полтава». На той час вона нічого про композитора не знала, але допитливість перемогла. Ця знахідка стала початком масштабного «розслідування».

Документи походили з архіву Олеся Юренка — колишнього голови Полтавської письменницької організації. У колекції понад 500 листів з усієї радянської території, серед яких був лист від самого Давидовського. Особливо привернули увагу слова, де він «розрішає» опублікувати у «Зорі Полтавщини» ноти пісні «Біла береза». Цей вираз свідчив про певний статус і авторитет маестро.

Непросте життя маестро

Давидовський народився на території сучасної Сумщини, коротко жив на Вінниччині, мандрував із своєю капелою Україною. Під час Другої світової війни працював у Москві, однак дуже тужив за Україною. Йому вдалося повернутися до Харкова, а згодом його направили до Полтави у 1946 році, де він керував хоровою капелою філармонії до 1949 року.

Він був видатним композитором і хормейстером, який міг із будь-якої групи людей створити хор, здатний перемагати на конкурсах. Маестро отримав звання «вільного художника» ще до революції — це давало йому ряд привілеїв, зокрема звільнення від податків і право самостійно обирати місце проживання. Його твори відомі не лише в Україні: «Сюїта Україна» на вірші Шевченка звучала навіть у Парижі.

Попри визнання, життя Давидовського було скромним. Він мав лише два костюми і вийшов на пенсію у 82 роки. Похований композитор був у своєму концертному фраку, адже іншого одягу просто не мав.

Втрачене місце поховання

Світлана Капко дізналася про існування могили лише після того, як у архіві музичного коледжу знайшла фотографію могили на Монастирському кладовищі, датовану 1976 роком. Після цього вона разом із колегами почала пошуки, орієнтуючись на фото огорожі, обеліска та портрета.

Пошуки тривали довго, але безрезультатно — могилу ніхто не міг знайти. Врешті до роботи долучився студент із Луганського університету Дмитро Луценко, який готував магістерську роботу про Давидовського. Завдяки спогадам священника і підказкам із архіву Дмитро разом із наставником у грудні 2024 року виявили обеліск, що лежав обличчям донизу.

Після підняття обеліска підтвердилося, що це й справді могила композитора. На пам’ятнику збереглися навіть золоті літери, попри десятиліття занедбаності.

Майбутнє пам’яті маестро

Наразі пам’ятник уже очищено, а активісти ГО «Save Poltava» спільно з музеєм планують впорядкувати місце поховання до 160-річчя від дня народження Григорія Давидовського у січні наступного року. Вони закликають усіх небайдужих долучитися до відновлення пам’яті про видатного полтавця.

Історія Давидовського — це нагадування, що таланти не завжди отримують належне вшанування, а пам’ять про них може бути втрачена навіть у рідному місті. Проте завдяки наполегливості кількох людей забуте ім’я маестро знову повертається до громадського обігу.