Молодь Полтави: як вона живе, творить і змінює місто у часи війни
Чим живе молодь Полтави і які зміни вносить у сучасне обличчя міста – інтерв’ю до Дня молоді з «Молодіжним лідером Полтавщини».
12 серпня Україна святкує День молоді. Цей день є чудовою нагодою обговорити життя полтавської молоді: яка вона на сьогодні, чи має свій стиль і як вона адаптується до умов воєнного часу.
Щоб знайти відповіді на ці запитання та дослідити інші аспекти, пов’язані з життям і розвитком молоді Полтави, ми спілкуємось з Ярославом Передерієм. Він активно бере участь у громадській діяльності та культурних заходах, а також займається збором коштів для потреб військових.
Ярослав поділився своєю історією та розповів, як саме молодь формує новий облік міста.
«Мені довелося зробити паузу у творчості, але одна несподівана пропозиція знову повернула мене у творчий світ».
Ярослав: Моя творчість почалася ще в 2003 році, коли я вступив до танцювальної секції. Спочатку я виступав на шкільних заходах, потім в міському культурному центрі, а згодом – у різних містах України. З дитинства я займався спортивно-бальними танцями, що дало мені певний досвід на сцені: виступи приносили задоволення, нові навички, а також можливість знайомитися з цікавими людьми і заводити нових друзів.
Але згодом обставини змусили мене на деякий час забути про творчість – я готувався до вступу в університет. Вже в університеті я більше зосередився на навчанні та громадській діяльності в своєму закладі. Таким чином, творчість відійшла на другий план.
Реклама
Але одна пропозиція все змінила: мені запропонували організувати мистецький захід. Я погодився і, врешті-решт, знову вирішив виконати виступ. Це стало поштовхом повернення до спортивно-бальних танців. Я почав танцювати не тільки на сцені університету, але й у місті, а також в інших регіонах України, куди нас час від часу запрошували.
Михайло: Готуючись до інтерв’ю, я шуккав інформацію про тебе. Перше, що я знайшов, це «Молодіжний лідер Полтавщини». Що це за статус? Як ти його здобув?
Ярослав: Чесно кажучи, мої знайомі висунули мене на цей конкурс. Вони зателефонували і сказали: «Ярославе, не хочеш спробувати податися на цю номінацію?» Я відповів: «Чи має в цьому сенс?» Вони запевнили: «Ти це заслуговуєш, давай!». Врешті-решт, я подав свої дані і отримав нагороду. Потім мене запрошували до участі в інших проектах, які також надавали цікавий досвід, але найголовніше, вони допомогли мені представити себе.
Ці конкурси навчали мене, як правильно оформлювати свою історію та демонструвати її широкій аудиторії. Це також сприяло розвитку своїх здібностей та відстоюванню власної позиції.
«Молодь після початку війни 24 лютого не просто «прокинулася» – вона…».
(текст обривається, продовжити не можу)
