Кров рятує життя: історії полтавських почесних донорів України
«Кров потрібна завжди. І в часи війни, і в повсякденному житті»: історії полтавських почесних донорів України
Їх обличчя — зовсім звичайні. Вони не носять військові уніформи або медичні халати. Але їх вени — провідники життя. Полтавці, які роками здають кров, вже врятували безліч людей. Серед них — військовий з позивним «Молот» та працівник дистрибуційної фірми Олег Русін. В обох — почесний статус донорів України в цьому році. Журналісти мали змогу поспілкуватися з ними, а також з лікарем, який щодня приймає донорів, аби дізнатися, що потрібно знати, перш ніж зробити перший крок до цієї відповідальної справи.
«Моя кров — на захисті» — розповідь почесного донора України Олега Русіна
Для Олега Русіна все почалося вісім років тому, коли він вперше відвідав станцію переливання крові в Полтаві. Зараз йому 50 років, він активно бере участь у громадському житті свого міста і добре розуміє, як важливо не боятися здавати кров для порятунку інших.
«Все почалося з кількох донацій для друзів і родичів. А згодом я просто втягнувся. Персонал станції переливання — дуже чуйні люди. Вони веселять, добрі та професійні. Коли приходиш сюди, відчуваєш: це не лише медики, це справжня спільнота», — згадує Олег.
З початку широкомасштабного вторгнення, почесний донор почав регулярно здавати кров для порятунку військових. Його мотивує усвідомлення того, що його кров може врятувати хоча б одного бійця.
«На перших днях війни, коли я прийшов сюди, була велика черга — ми очікували по п’ять і більше годин. Люди не сварилися, не уходили — ми всі стояли, бо знали: наша кров необхідна. Це було надзвичайно зворушливо і відповідально. Ми відчували себе однією великою родиною, об’єднаною для порятунку наших воїнів. Я сказав собі: не зупиняйся», — ділиться чоловік.
Реклама
Зараз Олег Русін систематично здає кров кожні два місяці. У нього друга позитивна група — одна з найбільш поширених.
«Дуже приємно усвідомлювати, що твоя кров, можливо, рятує когось на фронті або в лікарні. Це моя місія — бути корисним. Я не маю наміру зупинятись», — підкреслює почесний донор України.
«Я завжди знав, що кров може врятувати життя» — історія почесного донора та військового медика з позивним «Молот»
Дмитро, військовий Збройних сил України з позивним «Молот», розпочав свій шлях донорства ще у 18 років. У розмові з журналістами він зізнався, що завжди відчував, що його кров повинна рятувати тих, хто цього найбільше потребує.
На його рахунку вже 65 донацій, кожна з яких могла змінити чиєсь життя на краще. Дмитро переконаний, що важливо допомагати іншим, особливо у такі важкі часи для країни. Кожен донор — це надія та шанс на порятунок для тих, хто цього потребує.
Важливо пам’ятати, що кров потрібна завжди, і у мирний час, і під час війни. Донорство — це не просто благородна місія, а й реальна допомога, яка може врятувати життя. Будь-хто, хто готовий зробити цей крок, може стати частиною великої справи, допомагаючи іншим у важкій ситуації. Кожна крапля крові має значення, і
