Рустам: як пережити ампутацію та повернутися до нового життя після поранення

РЕАБІЛІТАЦІЯ ВЕТЕРАНІВ: ІСТОРІЯ РУСТАМА ПІСЛЯ ПОРАНЕННЯ

Як пережити ампутацію та повернутися до нормального життя: поранення від дрона, тривала реабілітація, перші кроки з протезом. Ознайомтеся з історією ветерана України – Рустама.

Після удару дрона мені відтяло ліву ногу до коліна, у правій нозі – переламано кістку. Я отримав наскрізне поранення тазу, контузію та перебиті барабанні перетинки, а в рані ноги виявили інфекцію. Коли мене вивезли зі штабу в Петропавлівку, а потім – в лікарню в Дніпрі, лікарі зібрали великий консиліум. Вони чесно розповіли мені про ризики, пояснюючи, що я можу залишитися живим без ноги або ж померти з нею. Я сказав: ріжте.

По прибуттю в Дніпро реабілітація почалася негайно. Спочатку я зустрівся з психологом, з яким обговорював свою травму та страхи. Я не міг спати, відчував фантомні болі, у мене були панічні атаки.

Пам’ятаю, що десь на сьомий-восьмий день у мене сталася одна з атак. Спершу я не міг зрозуміти, чому вона виникла. Руки німіли, груди здавило, дихання стало прискореним.

Тоді я налякав усіх, та й сам сильно злякався. Проте психолог навчив мене розпізнавати момент, коли все накриває, пити воду, дихати і повертатися до контролю. Найскладніше було ввечері, коли я знову і знову переживав момент попадання дрона.

Я постійно думав про те, що міг би зробити, аби цього уникнути: йти пішки, не їхати, вистрибнути з причепа, вистрілити в дрон… Коротше кажучи, катував себе. З часом ці думки ставали рідшими. Консультації з фахівцями та лікування допомогли.

Психологічна підтримка – це найважливіший аспект. Лікарі допомогли мені зрозуміти, що життя не буде таким, як раніше, але воно триває.

Моя родина живе в Дніпрі. Тож з самого початку поряд були дружина, діти та мама, які оточували мене турботою. Я живу близько до лікарні, тому почав виїжджати додому в кріслі колісному вже на ранніх етапах реабілітації.

У лікарні фахівці з реабілітації приходили до мене з першого дня, розповідаючи про процес, і запевняючи, що все буде гаразд, як тільки я зможу хоч трохи рухатися.

Знаєте, яка найбільша помилка в реабілітації? Думати, що все триватиме швидко, що за місяць-два ти знову бігатимеш. Це важко і боляче, адже поки ти лежиш, м’язи атрофуються, фізична сила зникає.

Команда пояснила, що ілюзії непотрібні, буде потрібно багато зусиль. Один із запам’ятовуваних моментів реабілітації стався, коли я вперше встав на протез. У мене зріст 1,80, і в той момент мені здавалось, що я ніби повернувся до життя. Голова крутиться, та всередині стало легше.

Протез я отримав восени 2024 року. Це був важливий крок на шляху до відновлення. Я продовжу старатися, адже життя продовжується, і я готовий боротися за своє місце в ньому.

Читайте також: Програма “3000 км Україною”: 40 тисяч квитків за три тижні підтримки подорожей