«Полтава в літературі»: як наше місто описували різні письменники

Якщо й існує місто, яке залишило глибокий слід у літературі — то це Полтава. Не просто географічна точка, а місце сили, натхнення, боротьби, внутрішніх драм і духовних підйомів. Полтава — не лише батьківщина Івана Котляревського, Панаса Мирного чи Олеся Гончара. Це й місто, яке постійно з’являється в українських романах, щоденниках, поезії, мемуарах. Це місто, вулиці якого й досі несуть у собі слова, які про них говорили великі автори. І якщо уважно прислухатися — можна почути голоси минулого.

Почати, звісно, варто з Івана Котляревського. Його «Енеїда» — це не просто переспів Віргілія. Це пародійна поема, у якій Котляревський, полтавець до кісток, заклав архетипи нашої культури. І хоча дія «Енеїди» відбувається в уявному античному просторі, герої розмовляють полтавською говіркою, їдять галушки, б’ються й веселяться так, як це могли робити лише запорожці на Полтавщині. В одному з описів він згадує кухню, де готують «і галушки, і куліш, і пироги» — ці рядки звучать як любовна ода полтавському застіллю.

Але Полтава постає ще виразніше в прозі Панаса Мирного. У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» є образ містечка, дуже схожого на Полтаву — з ярмарками, базаром, передмістями, типовими хатами під стріхою, соборами, в’язницею. Саме тут, на цих вулицях, автор спостерігав життя справжньої Полтави — з її контрастами, соціальними конфліктами, нуждою, розгубленістю. 

У романі «Повія» він описує Полтаву кінця XIX століття через долю своєї героїні, Марії. Її життя — складне, трагічне, але й глибоко прив’язане до міського ландшафту. В одному з епізодів згадується Іванова гора як місце, куди дівчина приходила думати про своє життя: «Злізла вона на Іванову гору. Звідти видко було і місто, і річку, і церкву…» Саме ці панорами, відкриті з нинішнього Білої альтанки, залишаються магнітом для полтавців і туристів. Панас Мирний, який жив у Полтаві й працював чиновником, багато чого підглядав з вікна — і це вплетено в побутову фактуру текстів. Його будинок на вулиці Панаса Мирного (раніше Кузнечна) досі зберігся — як музей, і як місце, де відлунюють рядки з роману.

Зовсім іншу Полтаву відкриває нам Григорій Сковорода. Його поезія, філософські трактати, листи — часто торкаються тем духовного самопізнання, і Полтава з її монастирями, садами, школами була ідеальним фоном для таких пошуків. Відомо, що Сковорода бував у Полтаві на шляху з Харкова до Києва, зупинявся в Хрестовоздвиженському монастирі. За переказами, саме поблизу Полтави, у селі Пан-Іванівка (нині Сковородинівка), він знаходив духовний спокій. У листах до друзів згадував тишу над Ворсклою («Полтавщина — м’яка, як душа, тиха, як істина…»), філософські бесіди з місцевими ченцями, навіть фрагменти з проповідей, які чув у полтавських храмах. Усе це потім з’явиться в його афористичній прозі.

Олесь Гончар, автор «Прапороносців» і «Собору», навчався в Полтавському педагогічному інституті. У спогадах він згадував, як гуляв Круглою площею, ходив на Ворсклу, читав свої вірші в Літературному об’єднанні. Його «Щоденники» рясніють нотатками про полтавських людей — простих, тихих, але з внутрішнім стрижнем. І хоча Гончар писав про всю Україну, його тонка прив’язаність до Полтави залишається помітною.

І вже зовсім сучасна Полтава живе у творах нової генерації. Наприклад, у поезії Олега Коцарева згадуються реальні локації — вулиця Сінна, коридори Полтавської гімназії №1, літні вечори на Спаській горі. У його рядках Полтава — це місце, де «світло ліхтарів завжди трохи тремтить, ніби місто боїться заснути».

Андрій Любка, буваючи на фестивалях у Полтаві, також залишив низку вражень у колонках і дописах. Для нього Полтава — це місто з інтелігентним обличчям, у якому «суміш старих вивісок і модерних кав’ярень створює відчуття затишної культурної затримки».

Навіть у дитячій літературі Полтава присутня — як образ теплого міста з білими каштанами й гоголівськими будинками. У книгах Марини Павленко або Лесі Ворониної згадується Полтава як символ українського центру — де народжується мова, стиль і гумор.

Можна довго перераховувати літературні імена й рядки, але головне — Полтава ніколи не була просто тлом. Вона — повноцінний герой. З характером, мовою, ароматами й ритмом.

Музей-садиба Івана Котляревського (Соборний майдан, 3)

І саме тому важливо зберігати ці місця. Музей Івана Котляревського на Соборній площі — не просто музей, а точка тяжіння. Будинок Панаса Мирного — не просто садиба, а емоційна пам’ять. Навіть старі лавки біля Білійської брами — це ті місця, де могли сидіти письменники, роздумуючи про життя.

Будинок-музей Панаса Мирного (Полтава, вул. Панаса Мирного, 56)

Полтава в літературі — це не тільки про минуле. Це й про майбутнє. Адже щоразу, коли хтось бере до рук книжку з описом нашого міста — Полтава оживає знову.